Джерело: інформаційний портал "Моя Київщина"
Війна продовжує збирати страшні жнива на нашій багатостраждальній землі. Ніхто і ніколи не поверне наших загиблих героїв, нічим не поповниться пустка їхньої відсутності, бо гинуть люди – гинуть їхні світи, і біднішає Всесвіт. Пам’ятаймо, якою ціною здобувається Перемога. Світлій пам’яті навідника 2-го кулеметного взводу 2-го механізованого батальйону 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Романа Юхти присвячено
Юхта Роман Миколайович народився 16 березня 1984 року в селищі Велика Димерка Броварського району Київської області в родині заслуженого художника України, члена Національної спілки художників України, члена Українського геральдичного товариства Юхти Миколи Олексійовича. Мати – Юхта Тетяна Григорівна – працює в Національному інституті педіатрії і пульмонології імені С.Г. Яновського НАМУ молодшою медсестрою дитячого відділення. У Романа є старший брат Руслан 1975 року народження. Руслан середню освіту здобув за місцем проживання в Великій Димерці. Згодом навчався у Київському геологорозвідувальному технікумі та Національному університеті ім. Т.Г. Шевченка, закінчив заочно політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського. Працює гірничим майстром у управлінні підземних протизсувних робіт міста Києва, має сина і доньку 25-ти та 16-ти років.
Роман також навчався в Великодимерській загальноосвітній школі Броварського району Київської області, яку закінчив у 1999 році. Строкову службу Роман проходив у Прикордонних військах України з 2002 року на прикордонній заставі "Яськи", де зарекомендував себе доброзичливим, порядним, ввічливим, тактовним, ініціативним, готовим взяти на себе відповідальність, надати допомогу товаришам у скрутну хвилину як в побуті, так і на службі. Про це свідчать грамоти та позитивні характеристики, які воїн отримав під час та по закінченню служби.
Згодом, навчаючись у Київському геологорозвідувальному технікумі, отримав спеціальність – гідрогеолог. У 2006 році, після закінчення технікуму, один курс опановував навчання у Міжнародній академії управління персоналом. Понад 10 років Роман працював за спеціальністю у спеціалізованому управлінні протизсувних підземних робіт (підземна проходка штолен та галерей). Були в його цивільному житті й роботи за іншими спеціальностями. Декілька років тому Роман одружився вдруге. Із дружиною Інною вони знайомі понад 20 років, але доля звела їх недавно і, на жаль, не надовго. Вони дуже любили подорожувати, зустрічатися з друзями, планували жити довго і щасливо. Працює Інна медичною сестрою в Броварській районній лікарні.
Роман свідомо обрав свій шлях, продовживши справу династії воїнів-захисників славного українського роду. По батьковій лінії прадід Юхти Романа Іван Вакуленко був професійним військовим. Народився у селі Велика Димерка у 1910 році. Навчався у сільській школі, де закінчив 8 класів. Військову службу розпочав у місті Біла Церква, згодом перевели в місто Чкалов навчатися льотній справі на льотчика-винищувача. Ще пізніше його перевели у льотну школу міста Вітебськ у Білорусії. Звідти льотчик-винищувач Іван Вакуленко пішов на війну з німецькими окупантами. Невдовзі прийшла похоронка, в якій повідомлялося, що Вакуленко Іван загинув у перших боях з ворогом, але, як з’ясувалося пізніше, після похоронки він ще цілий рік воював.
Дядько – Юхта Василь Олексійович (26.03.1961 – 02.12.2012) народився, зростав та навчався у рідному селі Велика Димерка. У 1979 -1981 роках у складі інтернаціональних віськ воював у Афганістані. Мав два ножових поранень в спину. Одного разу його бойова машина (БМП) підірвалась на міні. Внаслідок страшного вибуху машину розірвало, понівечило солдатські тіла. Василь був оператор-навідником, від вибуху зірвало башту і він разом з нею вилетів з машини. Отримавши значні опіки тіла, все-таки залишився живим.
По материній лінії дід Романа, Лизун Іван Олексійович народився, вчився і жив у селі Велика Димерка. Під час другої світової війни воював з фашистськими загарбниками і загинув смертю героя.
Із 9 вересня по 29 вересня в межах мобілізації боєць проходив військову підготовку (навчання ) у Білій Церкві та потрапив до 72 ОМБр. Навідник 2-го кулеметного взводу 2-го механізованого батальйону, військової частини А2167 Роман Юхта брав участь у бойових діях в Донецькій області, поблизу населеного пункту Мар’їнка на передовій, на так званому нульовому рубежі, де точилися жорстокі бої.
10 листопада 2022 року під час наїзду автомобіля на невідомий вибуховий предмет неподалік населеного пункту Побєда Старобешевського району на Донеччині Роман Юхта загинув.
Побратим Романа Юхти військовослужбовець Роман так розповідає про нього:
Роман нічого і нікого не боявся. Він був хоробрим, пробивним, впевненим і, разом з тим, дисциплінованим та відповідальним. Ми з ним познайомилися та подружилися на військових навчаннях на полігоні. Після навчань потрапили в один і той же підрозділ. Воювали на "нулю", але на різних позиціях. Дуже шкода, що Роман загинув...
Без батька залишилися два сини 8-ми та 11-ти років від першого шлюбу, без коханого чоловіка, із яким так мало була щасливою, дружина Інна, без молодшого сина – батько і мати, без рідного брата – старший брат Руслан...
Вічна і вдячна пам’ять Герою! Щирі співчуття родині.
